"Буду ходить пред лицем Господним
на земле живых". Пс.114:9
"Смотрю на правую сторону, и вижу,
что никто не признаёт меня, никто не
заботится о душе моей. Я воззвал к Тебе,
Господи, я сказал: Ты прибежище моё и
часть моя на земле живых".Пс.141:4-5.
Не ищу, не мыслю и не жажду
Части меж людьми, кроме Тебя.
И вручила я уже однажды
Всю себя, навек Тебя любя.
Не хочу блуждать, осиротело,
На планете, где есть Бог – Любовь,
Если б я хоть капельку сумела
Перелить в себя Твою любовь.
Чтобы дух не изнемог не видя,
Признающих, любящих меня,
Чтобы встретив от людей обиды
Уповала только на Тебя.
Ты - моё прибежище и сила,
На земле живых - Ты часть моя
И душа моя одно б просила:
"Бог - Любовь, Ты не оставь меня!"
Любовь Вдовиченко,
Киев Украина
Я не шедевр, не уникум, но просто,
Когда услышу в сердце строки льются изнутри,
Стараюсь записать, не прибавляя роста
Гордыне, что на пьедестал пытается вести.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Совет:(возможно)...
"И вручила я уже однажды"
так лучше согласуется время.
Будьте благословенны! Комментарий автора: Большое спасибо за подсказку. Уже исправила. lubavd@mail.ru
нелли
2012-10-31 13:52:54
Первая строчка Есенина напоминает...
Комментарий автора: Спасибо за комментарий. Очень высокая честь. Все Им и к Нему. Если стих слажено звучит, Он пришел с Неба, я в данном случае была передатчиком, но все равно приятно. Большое спасибо!
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
Проза : Наташкин дневник - Николай Погребняк Наташка, двадцатилетняя девушка, находясь в центре реабилитации наркоманов, тайно ведет свой дневник…
Через несколько месяцев она умерла.
