(Вірш написаний як спостереження за людьми, котрі попали в великі проблеми, самі зваливши на свої плечі непосильні ноші).
Ми знаємо, що в кожного свій хрест,
Він Господом обіцяний людині.
Хрест нелегкий і визива протест,
Та кожному по силі і ...по спині.
Наш хрест- це наші труднощі в житті:
Відчуження близькИх і навіть рідних,
Життя в презирстві й навіть в самоті,
За те, що ти Ісусу справді вірний.
Хрестом ще є гоніння за Христа,
Тюрма, недоля чи земля чужинна.
Наклепи, зло, обмови і брехня,
Те,що могло б зламать християнина.
Та є "хрести", які самі собі
Беремо ми і звалюєм на плечі,
А потім плачемо, що невимовний біль,
Що думали, що буде хрест цей легший.
Нам іноді в пориві почуттів
Здається, що подужаєм цю справу,
А треба з цим до Господа прийти
І в Нього попросить пораду.
Й уважно слухати, що скаже Бог.
Він, Всемогутній, все про тебе знає-
Чи зможеш з цим "хрестом" зробить хоч крок,
Чи може він тебе своє важкістю здолає.
Свій хрест тяжкий, та сил додасть Господь
І ти дійдЕш до вічності, будь певний.
З чужим "хрестом" - не видно ні зірок,
Ні сонця, ні хмарини, а ні неба.
Чужі "хрести" - вони й для спин чужих.
До цих хрестів Господь дарує й сили.
Такий як в тебе хрест- лишЕ один.
І ти нестИ його повинен до могили.
Чужі хрести...Які ж вони тяжкі!
Тривожать серце і ломають спини,
Й тоді здаються винними усі,
Тоді як лише ти у всьому винний.
Не можна брати хрест не по собі,
НадІрвешся, упАдеш і не встанеш.
Бери хреста, котрИй Бог наділив тобі,
Бо він для тебе підходящий сАмий.
Надежда Горбатюк,
Украина
Християнка, люблю Господа. Вчуся любити ближнього...
Прочитано 6265 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
За межой межа... жизнь спешит дорогой - Людмила Солма *) примечание:
Нашим мамам, рождения 20-х годов, по жизни непросто жилось...
Но, негасимый свет их душевного тепла, доброты и неиссякаемой
любви до сих пор согревает нас.Светлая память- жизнь даровавшим,
кого уже нет с нами- но кого мы искренне любим
и благодарно помним сыновней и дочерней верностью.
И хочется добавить еще и следующее:
Не читайте пожалуйста это стихотворение так уж буквально - в нем более смысловых метафор и аллегорий, чем в буквальном прочтении. Его читать нужно не глазами, а душой и сердцем. Так "сума или котомка" - это душа и сердце материнские; а "нищенские крохи" - это те радости, что скупо ссужала лично ей судьба по жизни, но именно ими-то так щедро и делилась душа матери - и с нами, и окружающими её людьми, раздавая всю свою душевную чистоту и доброту без остатка. "мрачные потемки" - это те житейские тяготы, что так обильно сыпались порой на наших матерей. "Скромность утех" - это её умение стоически сносить жизненные горести и беды с оптимизмом: именно "радуясь сквозь слезы и печалясь в смехе". Она в любых самых сложнейших жизненных перипетиях была спасительным островком оптимизма и надежды, её вера не умерла от безысходностей "непрухи" и передалась нам, её детям - вера и доброта с любовью. Вот только рано она ушла от нас... матери всегда почему-то уходят слишком рано... - независимо от возраста. Нашей мамочке было 68 лет... но Господу, наверное, лучше знать - когда и кому, в какой час быть призванным к Нему. А, нам всем её так не хватает - её детям и внукам. Вечная и светлая память нашей дорогой мамочке...
